Дві різні культури, два протилежні світи, Австрія та Україна, навіть не мають спільних кордонів. Однак, прискіпливий український турист здатен відшукати на теренах іншої країни рідні й милі серцю образи, знайомі ще зі сторінок шкільних підручників. Відвідуєте Австрію? Не обходьте увагою пам’ятники, меморіальні дошки та бронзові погруддя. Неймовірно приємним буде впізнати в них постать земляка, бодай він і жив на кілька століть раніше за нас із вами.

Іван Франко

Класик української літератури не потребує представлення. Видатний письменник та яскравий політичний діяч працював не тільки для українців. До його спадщини належать твори російською та, що є більш важливим у контексті нашої публікації, і німецькою мовами. Івана Яковича навіть висували на Нобелівську премію 2015 року. З 1772 до 1918 року рідна для письменника Галичина входила до складу Австро-Угорської імперії, отже, він до кінця свого життя офіційно, за паспортом, залишався її громадянином. Проте це не заважало Франкові активно виступати за звільнення батьківщини від влади Габсбурґів. Кілька разів славетного українця, який, до слова, сповідував ідеали соціалізму, арештовували, запроторювали до в’язниці, ба більше, до однієї камери з крадіями, волоцюгами й бандитами, пише Oeug-wien.at.

Пам’ятник (погруддя) на честь Івана Франка відкрили у Відні наприкінці 1999 року, і це сталося не випадково. Красень Відень завжди посідав окреме місце в житті літератора та громадського діяча. До речі, 14 років потому, 2013 року, деякі активісти вимагали його знести, звинувачуючи українського класика в антисемітизмі. Але це зовсім інша історія.

Набагато менше відомим є в нашій країні є ерцгерцоґ Вільгельм Габсбурґ, син ерцгерцоґа Карла Стефана Габсбурґ-Лотаринзького, також пов’язаний з Україною (1895 — 1948). А ще він відомий на ім’я Василя Вишиваного. Річ у тім, що Вільгельм-Василь ледь не став першим (та, вочевидь, єдиним) українським монархом.

Родич імператора Франца-Йосифа з 12-річного віку жив у маєтку батька, що стояв неподалік містечка Живець у Західній Галіції. З молодих років хлопець був закоханий в Україну, під час подорожей містами й селами Галичини вивчив мову та культуру. За свої прагнення покращити умови життя бідного українського населення навіть отримав прізвисько «Червоний Принц». Під час Першої світової війни легінь Вільгельм (на той момент йому було лише 18 років) командував сотнею 13-го уланського полку, де служили винятково українці. Вони й нарекли свого улюбленого командира, який заслужив їхню повагу, Василем, та на честь визнання урочисто вдягли на нього українську вишиту сорочку. Пізніше молодий Габсбурґ став одним із провідних діячів УНР, видав збірку власних віршів, написаних українською мовою. Його кандидатуру також розглядали як претендента на український престол. Помер від туберкульозу в Лук’янівській в’язниці тоді вже радянського Києва.

Меморіальну дошку ерцгерцоґу Вільгельму Габсбурґу («Василю Вишиваному») відкрили 2000 року у Відні.

Ґеорґ Франц Кольшитський (Юрій Франц Кульчицький), пам’ятник якому також є у Відні, народився 1640 року в Самбірському районі (Західна Україна). Молоді роки Кульчицький провів у навчанні в запорізьких козаків, вивчав турецьку мову та працював перекладачем. Знання мови стало в пригоді, коли під час одного з походів запорожців Ґеорґ Франц потрапив у турецький полон. Пізніше він брав безпосередню участь у звільненні Відня від турецької навали, передавав послання з міста, яке перебувало в облозі, до армії герцоґа Лотарингії. Після перемоги християнської рельєфної армії під керівництвом польського короля Яна Собеського, він отримав у подарунок кілька мішків кави та згодом заснував одну з перших кав’ярень у Відні. З того часу Кольшитського вважають патріархом «Wiener Kaffeesieder». За деякими даними, окрім кави віденська влада подарувала звитяжному воїну ще й будинок вартістю майже 400 флоринів, а також скасувала для нього сплату податків. Восени того ж року Ґеорґ Франц заснував першу віденську кав’ярню з назвою «Hof zur Blauen Flasche» («Під синьою пляшкою»). Саме з уродженцем України пов’язують популяризацію «турецького напою» (кави) у Відні, де раніше цінували лише вино та пиво.

Меморіальну дошку видатному історику та першому президентові України Михайлові Грушевському відкрили у Відні 1996 року.

Українського класика історичної науки обрано першим президентом України 29 квітня 1918 року. Незабаром, після перемоги більшовиків, Грушевський опинився в еміграції та деякий час мешкав у столиці Австрії за адресою: Köstlergasse, 10. Саме там він написав цикл найвидатніших своїх праць з історії та соціології. 1924 року Михайло Сергійович повернувся до батьківщини, де продовжив заняття наукою та викладацькою діяльністю. 1934 року Грушевський помер на курорті в Кісловодську. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Меморіальну дошку Пантелеймонові Кулішу та Іванові Пулюю відкрили у Відні 1998 року. Обидва славетних українці жили тут 1870 року та вперше переклали Біблію українською мовою.

Пантелеймон Куліш відомий на батьківщині як видатний літератор, автор роману «Чорна рада». Його однодумець та співвітчизник Іван Пулюй — знаменитий український фізик, був професором у Віденському університеті, а потім працював в Українському вільному університеті в Празі, ректором якого його обирали кілька разів. У його доробку — понад 50 наукових робіт українською, німецькою та англійською мовами. Пулюй також уславився в галузі політичної публіцистики.

1998 року у Відні також відкрили меморіальну дошку на честь Леся Курбаса, засновника сучасного українського театру. Він також був і видатним режисером, актором, перекладачем. Багатогранний талант леся Курбаса дозволяв йому експериментувати з художніми стилями та напрямками. Він також заснував театри в тернополі, Харкові та Києві.

З 1907 року Курбас навчався в Інституті театральних досліджень Віденського університету. У радянський період митця піддали репресіям та стратили 1937 року.

Меморіальна дошка встановлена також і на честь Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки, 1871–1913 р.р.), найвідомішої української поетеси, громадської діячки та правозахисниці, яка все життя страждала на туберкульоз кісток. Уперше вона приїхала до Відня 1891 року задля проходження курсу лікування. Із січня до березня мешкала за адресою: Haus 1080, Florianigasse 7. В австрійській столиці Леся Українка попри хворобу жила насиченим життям: відвідувала бібліотеки, театри, зустрічалася з найяскравішими представниками української діаспори.

Відомим в австрійській столиці є й пам’ятник українським козакам, які відіграли головну роль у звільненні Відня під час другої турецької війни 1683 року. Його відкрили 2003 року й наразі він є нагадуванням про одну з найдраматичніших та знакових сторінок історії Австрії. 

Кілька місяців стотисячне турецьке військо намагалося взяти в облогу Відень, але спільні війська християнської коаліції (у складі якої були й запорожці) прорвали оточення столиці Священної Римської імперії. Розгромна поразка османів поставила остаточну крапку в численних загарбницьких походах турецьких військ углиб європейського континента, та стала початком занепаду Османської імперії. свій внесок у цю славетну перемогу внесла й Україна-Русь: у боях під стінами Відня в складі війська польського відзначилися українські козаки. Їхня участь у цій відомій битві також відображена на фасаді церкви Святого Йосифа у Відні.

Незвичайна меморіальна дошка у Відні присвячена так само важливій історичній події, хоча й не не настільки драматичній. 31 березня 1918 року почала діяти цивільна повітряна пошта за маршрутом: Відень — Краків — Львів — Київ. Лінію авіапошти експлуатували австрійські військові. Отже, Австрія стала першою державою у світі, яка щоденно та регулярно доправляла кореспонденцію крізь кордони своєї країни.

Про трагічні сторінки історії Європи нагадує пам’ятник українським біженцям, похованим у таборі казарм Ґмюнда. Там упокоїлися рештки біженців із Західної України, які втекли до Європи він насування російської армії в період 1915 — 1919 р.р. На колишньому табірному кладовищі знайшли свій спокій 30 000 українських вимушений переселенців. Згодом його територію перетворили на паркову зону. Українська діаспора в Австрії 1964 року встановила на цьому місці меморіальний комплекс. Центральною фігурою споруди є пам’ятник, що уособлює українську родину в скорботі.