Автор з Австрії розповів, чому серця мандрівників в Україні «б’ються частіше», та як схід і захід поєднуються на кордоні

Житель австрійського Зальцбурґа поділився враженнями про подорож залізницею до культурної столиці України та подробицями свого перебування в місті Лева. Публікуємо короткий переказ статті.

Дорогою до України австрійський потяг уночі «перевзувають»

Авторові сподобалася мандрівка поїздом, але він був здивований одним фактом: виявилося, що на кордоні Угорщини та України транспортний засіб «переставляють» із «нормальних європейських колій» на українські, ширші, та змінюють колісні пари. Перевірку документів, спершу на угорському кордоні, а потім, за годину, на українській стороні, йому теж довелося пережити о першій годині ночі.

«Кожного дня о 16:42 ностальгічний нічний поїзд рушає від Центрального залізничного вокзалу Відня через Будапешт у напрямку України. Майже 24 години
їдуть мандрівники до кінцевої станції — Києва. До Львова можна дістатися за 16 годин», — пише мандрівник.

«Суміш сходу та заходу»

Австрійського гостя здивувала та вразила архітектура Львова. Він називає її «сумішшю сходу та заходу, старого й нового», та підкреслює: усьому сучасному та креативному ві Львові теж є місце. Турист зізнається, що українське кулінарне мистецтво «змушує серце битися частіше». Він пригадує найвідоміший ресторан Львова — «Криївку», куди потрапити може тільки той, хто знає пароль. А ще — «масонський ресторан», який він характеризує як найдорожчий заклад у місті.

«Відвідувачі мають спершу постукати в непримітні вхідні двері, щоби потрапити до масонського ресторану. Двері там відчиняє український дідусь у халаті, він чистить картоплю й декламує Гете. Крізь крихітну стару радянську кухню, нарешті, потрапляєш до ресторану, який позиціює себе найдорожчим у всій Галичині. Але, якщо ви попросите знижку, офіціант викреслить останній нуль у рахунку». Приємні враження залишили й кулінарні вечірні курси, де найліпша господиня навчає відвідувачів не тільки варити класичний борщ та ліпити вареники «у формі пів місяця», але й водить ринками міста, щоби разом придбати інгредієнти для майбутніх кулінарних шедеврів.

Мультикультурне минуле, яке залишає сліди

Наприкінці своєї розповіді про подорож до Львова автор ділиться особистим враженням про мультикультурність міста з його бурхливою історією, яка повсюдно залишає свої сліди. «Містяни перебували під владою Польщі, Австро-Угорщини, Радянського Союзу та нацистської Німеччини. Минуле проглядається також і в багатьох назвах міста: Lemberg — німецькою мовою, Lwow — польською, Львів — українською». Але відвідування Личаківського кладовища справило на австрійського гостя гнітюче враження. Адже поряд з історичними похованнями та меморіальними надгробками є зовсім свіжі могили воїнів, що нагадують про війну на сході країни. 

«У Львові заледве відчувається, що в іншій частині України все ще тривають бої. І лише на кладовищі приходить це сумне усвідомлення. Одна з ділянок зарезервована для українських вояків. Остання гряда могил ще зовсім свіжа».