Роксана Викалюк, українська співачка, музикантка й актриса, котра понад половину життя прожила в Польщі, розповідає про виставу "ES WAR SO HOLD UND STILL GEWORDEN... SCHON WIEDER MORDEN.ROTER HUNGER” («Так було мило, було тихо… знов стало лихо. Червоний Голод») за книжкою Anne Applebaum «Червоний Голод: Війна Сталіна проти України», показ якої відбудеться в Берліні, у Пассіонскірхе, 29 листопада. Над проектом працював інтернаціональний колектив. Сценарій вистави написали поляки Ізабела Хруслінська та Пьотр Тима, німець Кнут Гоффманн зробив переклад із польської. Авторкою музики, відеопроєкцій, режисеркою та виконавицею живої музики є Роксана Викалюк разом із видатним німецьким музикантом Вольфрамом Спирою, який виконує партію на електроінструментах і Steel Cello. У виставі беруть участь актори Астрід Корс, Ярослав Берлінон.

Виставу Роксана та її чоловік Вольфрам Спира реалізують спільно з Посольством України в Берліні. Разом створили міцний колектив, який зцементувала загальна ідея. Роксана не лише стала організаторкою та рушійною силою всього цього грандіозного та складного процесу. Вона є душею й голосом цієї вистави. Разом із Вольфрамом Спирою, вона універсальною мовою музики розповість німецьким глядачам про ті страшні часи, про трагедію й біль українського народу.

      - У листопаді в кожній українській родині вшановують пам’ять жертв Голодомору, геноциду, організованого радянською владою проти українського народу. За різним оцінкам загинуло від 7 до 10 мільйонів українців. Це не лише наша новітня історія, адже за часів СРСР ці факти були поховані під грифом «секретно». Це не лише наш величезний біль і трагедія. Це привід пояснити собі і світові, чому Україна так прагне бути незалежною й настільки героїчно виборює своє право у війні з агресором, країною-нащадком Радянської імперії, залишатися неподільною та вільною від Росії.

Ганебне фізичне знищення українців голодомором було геноцидом проти цілої нації, і багато країн світу вже визнали провину Росії, яка є правонаступницею СРСР. Чому це є настільки важливим? Тому що Росія продовжує свою політику винищення нації й самої держави України, продовжує вже в наш час убивати українців на Донбасі й у Криму. 


Росія й зараз ментально знецінює Україну в інформаційному просторі, вкладаючи величезні кошти в пропаганду, та нав’язуючи європейцям своє бачення історії та свої наративи. Наслідки цієї руйнівної роботи ми вже бачимо. Нещодавно Auswärtiges Amt Німеччини (Міністерство закордонних справ) вирішило порадити Петиційному комітету Бундестаґу не визнавати Голодомор геноцидом українського народу. 

Ми самі маємо свій голос, і ми мусимо розповідати правду всьому світу задля зупинення агресора й загарбника, аби ці події ніколи не повторилися. Загалом німці дуже сильно відчувають такі речі, тому що їхня новітня історія також має безліч трагічних сторінок. Тому й народилася ця ідея — презентувати виставу в Берліні. 

- Розкажіть, будь ласка, безпосередньо про виставу. Хто над нею працював? Хто допомагав в організації?

    - Над виставою працював інтернаціональний колектив. В основі літературно- художнього перфомансу покладено лібрето, створене польськими авторами — видатною журналісткою, громадською діячкою Ізою Хруслінською та головою Об’єднання Українців у Польщі Пьотром Тимою на основі уривків із книжки «Червоний голод: Війна Сталіна проти України» американської історикині, журналістки та письменниці Anne Applebaum. Її книжка містить тексти документів з архівів, розповіді безпосередніх свідків страшних подій (перекладені німецькою мовою), вірші українських письменників Тараса Шевченка, Павла Тичини, Миколи Руденка, Ярослава Павуляка. Перший її показ відбувся у Варшаві 2018 року в Театрі Польському, за головного патронату Посольства України у Варшаві та особисто посла Андрія Дещиці. Тому, коли я переїхала до Берліну, виникла ідея презентувати цей проєкт берлінському глядачеві.

На тлі відеопроєкції, створеної спеціально для цієї вистави Роксаною та Вольфрамом на основі авторських фото/відео, професійні актори, німкеня Астрід Корс і українець Ярослав Берлінон, будуть зачитувати документальні свідоцтва. А музика — це пульс вистави. Музика супроводжує Слово й дихає ним. Килими електронних звучань переплітаються із соло Сталевої Віолончелі/Steel Cello, а народні пісні Східної та Центральної України супроводжують дуже складний текстовий зміст — так, наче вони допомагають пережити ці надзвичайно важкі для уяви факти з історії України. Сильним акцентом є символіка дзвону з вирваним язиком — та не німого, а такого, що гучно резонує всім своїм єством. Душа дзвону буде присутня як у музиці чи відеопроєкції, так і в текстовому зображенні подій.

Показ німецькою мовою відбудеться в Пассіонскирхе, великому римсько-католицькому костелі в центрі Берліна. На виставу запрошені, зокрема, депутати Бундестаґу, відомі німецькі політики, громадські діячі та активісти. Захід організовано за головним сприянням Посольства України в Берліні. Я хочу висловити глибоку вдячність і повагу послові Андрієві Мельнику, працівникам нашого посольства, раднику-посланнику Ірині Тибінці та аташе з культури Ользі Мішкіній, нашим акторам, моєму чоловікові, котрий, до речі, уже віддавна став українським патріотом, і всім, хто допомагав у реалізації нашого заходу.

Культурна дипломатія — це є одним із найважливіших інструментів презентації України за кордоном. І надзвичайно приємно, що наші дипломати це розуміють і підтримують. Нам важливо мати своїх прихильників у кожній країні, у кожному великому місті світу. Аби вести просвітницьку роботу, пояснювати, обстоювати інтереси України. 

Українська нація, на мою думку, має свою велику місію.Як і за прадавніх часів ми захищаємо Європу від навали варварської орди зі Сходу. І Європа повинна знати й розуміти, що несе із собою так званий «русскій мір», і чому ми так завзято продовжуємо захищати свій цивілізаційний вибір і вибір усього цивілізованого світу. Насамперед, нам, українцям, треба розповідати про Україну як таку, адже у світі нас практично не знають — і це про державу-праматір слов‘янських мов. Нам треба вивчати і знати свою історію. Зміцнювати власну свідомість. А тоді, будучи на відповідному рівні переконання та переконливості, розповідати світові про Україну, зокрема про найважливіші події, які мали й мають вплив на хід історії. Йдеться в цьому разі про Голодомор. 


Це не про минуле, це про майбутнє. Це про Кремль учора, Кремль сьогодні та Кремль завтра. Це від нас, українців, від кожного з нас залежить, як розвиватиметься історія України й те, як нас сприйматимуть у світі. Підкреслюю: від кожного з нас, бо в кожному є колосальна сила!


Знати й передавати зі сцени зміст одних із найжахливіших історичних документів, вчитися жити зі свідомістю того, що сталося — це моє завдання, завдання нашого тандему. А як глядачі в залі це сприймуть, і як далі функціонуватимуть опісля почутого — це вже справа індивідуального рівня їхньої свідомості, вразливості, совісті. Я не розраховую на те, що наша вистава радикально вплине на бажання політиків Німеччини змінити думку й визнати Голодомор геноцидом. Однак, я сповнена надії, що факти, які буде передано нами зі сцени, сприятимуть тому, аби вкотре замислитися над самим поняттям Голодомору, його вагомістю. А, можливо, і переосмислити власне ставлення. Тому я впевнена в правильності нашого спільного рішення щодо глибокої доцільності реалізації вистави "ES WAR SO HOLD UND STILL GEWORDEN... SCHON WIEDER MORDEN. ROTER HUNGER” («Так було мило, було тихо… знов стало лихо. Червоний Голод») у Німеччині, особливо зараз.