У вівторок, 4 березня, у Відні відбулась презентація книги Валерія Ананьєва «Сліди на дорозі» в рамках європейського туру. В Україні книга стала бестселером в 2019 році.

Валерій Ананьєв – учасник війни на Донбасі, мандрівник, блогер, письменник. 27-річний ветеран своїми очима бачив війну, приймав участь в боях під Слов’янськом та Дебальцевом.

У Відні Валерій розповів про написання книги, свій військовий досвід, мандри та плани на майбутнє. Автор книги почав презентацію зі слів: «Я не професор, щоб чомусь навчати, тому хотів би побудувати презентацію у вигляді вільної розмови».

- Валерію, як виникла ідея написати книгу «Сліди на дорозі»?

- Під час проходження служби я постійно писав про те, що відбувається, та про пережите. Вона є автобіографічною, хоча розповідає не лише про мене. Книга стала інструментом, щоб структурувати мій досвід.

- Як довго ви працювали над книгою?

- Майже три роки. Почав написання в 2015 році, однак під час військової служби було неможливо концентруватись на книзі. Далі після звільнення намагався кілька разів продовжити, але заважали проблеми зі здоров’ям. Я був госпіталізований у 2016 році та проходив лікування у військових госпіталях Дніпра та Одеси. Пізніше, в 2017-му я здійснив пішу прощу та після неї зміг завершити книгу. Книга була видана самотужки, без видавництв, та за рік було продано 25 тисяч екземплярів.

-  Чи плануєте продовжити писати? Маєте ідеї для наступної книги?

-    Я почав працювати над другою книгою на зовсім іншу тематику. Це буде вже художня книга, а не автобіографічна, однак все одно в основі лежатиме особистий досвід та пережиті емоції, пов’язані з подіями мого життя , адже я не можу писати фантастику, хоча і люблю фантастичний жанр. Планую закінчити до кінця цього року.

- Чим ще займаєтесь зараз?

- Написав сценарій до фільму, вже почались зйомки (демонструває короткий ролик майбутнього кіно - Ред.). Фільм буде не про війну. Задум з’явився після мандрів Норвегією. Називається «Нова людина: горизонт». Вихід планується в лютому 2020 року.

-  Зараз ви здійснюєте європейський тур. Які міста  вже відвідали? Куди далі поїдете?

-  Відвідав Мюнхен, сьогодні Відень, потім Штутгарт, Гамбурґ та Берлін. Далі залежить від того, куди запросять.

- Ананьєв – це ваш псевдонім. Як він з’явився?

- В липні 2014 році була призначена грошова винагорода одним з командирів "ДНР" за мою смерть. Після цього, щоб уникнути можливої загрози та нанесення шкоди моїм близьким і відокремити себе від рідних, я вигадав псевдонім.

- Чи хотіли б ви видати в майбутньому книгу під власним ім’ям?

- Ні, тому що я став досить публічною особою. І хочу чітко відділяти своє особисте життя від публічного і захистити близьких.

-  Чи взагалі очікували ви стати  відомим?

- Звісно, не очікував такої популярності і був здивований. Не буду приховувати, що успіх – це приємно. Так, як і кожному автору, мені дуже хотілось, щоб моя книга була успішною, люди читали її, і вона була корисною для них, щоб мій пережитий досвід допоміг іншим.

- Розкажіть, як почалась ваша військова служба?

- Я потрапив на фронт, коли мені було 19 років, через тиждень після того як росіяни ввійшли до Криму. 2014, 2015 і2016 роки провів на сході України. 2014-й був роком активних боїв. 2015-й - роком роздумів над собою, над подіями, пов’язаними зі мною та з моїми товаришами. В 2015 році в моєму батальйоні було більше самогубств ніж в 2014-му бойових втрат. Прокидався від кошмарів про полон - це було те, чого ми боялись найбільше. Одного бойового побратима в 2014 році взяли в полон, він на руці мав татуювання тризуба, і через це йому відрізали руку. Після цього я вирішив зробити татуювання на плечі Тараса Шевченка, адже для мене він є уособленням українства. В 2016 році почав не витримувати перебування на фронті та вирішив покинути на деякий час. Завершив службу через проблеми зі здоров’ям, лікарі визнали непридатним для служби.

- Ви маєте військові нагороди?

- Нагороджений «За воїнську доблесть». Я дуже чекав та хотів урочисто отримати нагороду, уявляв як мене визивають урочисто перед батальйоном та  вручають її, а я дякую і відповідаю – служу народу України. Дуже хотів відчути та пережити цей момент, для мене це було надзвичайно важливо. Проте все відбулось зовсім не так, мене просто викликали в штаб, дали медаль за відвагу в кабінеті. В мене було розчарування, відчуття неповаги до моєї роботи. Нагородження – це ритуал, його потрібно дотримуватись. Армія без ритуалів не може існувати.

- На ваш погляд, чи має бути військова служба обов’язковою?

- Вважаю, що служба має бути контрактною, побудованою на ідеї. Я за контрактну службу в зрілому суспільстві.

- Чи змінилась українська армія порівняно, якщо порівнювати 2014 рік та сьогодні?
-    Можу сказати, що є покращення, наприклад,  в обмундируванні: кращої якості каски, нова форма, нові бронежилети, в рази краще взуття, зброя, оплата. Я в 2014 році воював на фронті в касці 1948 року, рваному бронежилеті та кедах. Але ментальне відношення до військових залишилось незмінним.

- Наскільки важко переживати такий досвід?

-  Я радий, що живу в ці часи, коли я можу брати участь в цих подіях. Мені подобається жити в Україні, хоч це є постійною боротьбою. Мій досвід здобувався потом і кров’ю. Досвід війни часто люди сприймають як тягар, який ламає. Але це не так, він важкий і болючий, але людина не може розвиватись в комфортних умовах, для розвитку необхідна криза. Я вдячний воєнним подіям, тому що вони дали можливість зламати і побудувати заново мою особистість. Я до війни і після - це дві абсолютно різні людини.

- Ви свого часу перейшли з російської на українську мову. На ваш погляд, українізація має бути лагідною чи жорсткою?

- Почну з того, чому я особисто перейшов на українську. У Франції один француз спитав мене: «Якщо у вас війна з Росією, чому ти розмовляєш російською?» Це стало переломним моментом для мене. Йде війна, приниження нашої нації і мені стало соромно за себе, тому що я зрозумів, що розмовляючи мовою агресора я був частиною пропаганди. Це був мій маленький внесок в те, що ця війна стала можливою – ми програли раніше інформаційну та культурну війну. А фундаментом культури є мова. В той день я різко перейшов на українську, це було важко, тому що я постійно перекладав в голові кожне слово, але я мав сильну мотивацію. І зараз я вже мислю українською та важко згадую російські аналоги слів. Я за розумну українізацію через пояснення та освіту громадян, щоб люди переходили на українську через усвідомлення: що я говорю українською, тому що моя країна довгі сотні років була під тиском і моя мова заборонялась, близько 170 указів заборони були видані за останні 200 років. Нав’язування викликає лише агресію. Необхідно боротись з неосвіченістю людей.

- Розкажіть про свою першу мандрівку.

- Перші мандри відбулись в  2016 році, я  пішов у пішу прощу Європою шляхом святого Якова, з Парижа до Португалії через Піренеї, Таврійський хребет. Тривала близько трьох місяців. Про це я зняв серіал тривалістю 14 серій. Після повернення закінчив написання цієї книги. Це була моя перша подорож за кордон. Пройшов близько 1800 км. Причина подорожі була пов’язана зі службою – хотів переосмислити свою картину світу після війни, тому що уявлення про цінності в суспільстві до війни та після кардинально різні. На фронті все життя інакше: ти розмовляв з людиною, а через 10 хвилин ця людина загинула, там смерть завжди поруч. Мій довоєнний світогляд зруйнувався як картковий будинок. Я прийшов до усвідомлення проблем, не міг знайти місце в суспільстві, була образа на людей за їх невдячність, що ти на фронті жертвуєш своїм здоров’ям та  життям. По закінченню мандрівки зробив для себе висновок: ніхто нікому нічого не винен і ніхто нічого не робить заради когось. Але кожний з нас отримує свою вигоду, яка виходить із нашої системи цінностей. Фронт - це був мій особистий вибір, моє рішення, і моя відповідальність, яку я прийняв. Я був на війні заради себе.  Мені ніхто не зобов’язаний за це дякувати.

- А друга подорож?

- Після видання книги, пішов в наступну подорож. Мандрівка тривала з травня по вересень. Почалась з Осло і далі пішки до Північного льодовитого океану. Пройшов близько 2500 км.

-  Ваша перша мандрівка була шляхом святого Якова. Яке ваше ставлення до Бога?
- Я не відношу себе до жодної релігійної конфесії, тому що мені не подобається, коли є якісь правила, обмеження та хтось мене навчає своєї мудрості. Я переконаний, що чужий досвід без власного не буде корисним. Я не люблю обговорювати питання релігії та політики, тому що для багатьох це дуже особисті речі.