Українська культура має видатних поетів і письменників, рідних їй по крові та місцю народження. Та є в історії України постать, що підтверджує: українцем не треба народжуватись – ним можна стати. Історія ерцгерцога Вільгельма Франца фон Габсбурґа-Лотаринзького, троюрідного небіжа імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа, сповнена злетів і падінь, зрад і фатальних перепитій, та незмінною у ній лишалась любов до країни, королем і співцем якої він себе бачив.

Сьогодні, у день народження Тараса Шевченка, Ukrainian Time згадує про Вишиваного як українського поета.

Вільгельм Габсбурґ за часів Визвольних змагання 1917-1921 років розглядався силами українських націоналістів претендентом на роль українського монарха і мав велику підтримку народу. Разом з тим, окремо від бурхливої військово-політичної діяльності, член імператорської родини не просто хотів керувати Україною, але й щиро її любив, вивчив українську мову та почав писати нею вірші, які підписував іменем Василь Вишиваний. 

Поетична збірка поета «Минають дні…» побачила світ у 1921 році у Відні. До неї увійшли вірші як інтимної, пейзажної, так і громадянської лірики. У поезіях простежується вплив на творчість Вишиваного Івана Франка, Тараса Шевченка, якими митець захоплювався, і, разом з тим, з’являється власна, унікальна темпоритміка й образність. І нехай у перших віршах присутня повторюваність строф та лексична обмеженість, кожен з них сповнений дивовижного феномену  поетичного погляду і стилю митця, для якого українська є другою, а то й третью мовою. Адже у родині Вільгельма батько говорив німецькою, а мати – італійською. Вірші «До зброї», «Любов матери», «Незнаним героям» показують глибинне розуміння Вишиваним передумов української боротьби за власну державу, а також закликають до патріотизму вояків у боротьбі за майбутнє своєї країни. Поезія митця сповнена екзистенційних роздумів та філософських сенсів. У вірші «Надія» чітко простежується позиція Василя Вишиваного, як державника-інтернаціоналіста:

Я сильно надіюсь, що прийде хвилина,
Весь світ запалає огнями —
І воля народів, щаслива година
Братерство воскресне між нами.

А у вірші «Потіха нещасного…» доноситься крізь роки голос переможеного вояка, зневіреного, але незламного:

Минає в житті лиха доля
І кожний покине ярмо;
Всміхнеться нещасному воля
Цілуючи смертю його…

У цих рядках Василь Вишиваний ніби передрік свою смерть від сухот у київській в’язниці після жорстоких катувань радянськими спецслужбами.

Сьогодні поезія Вишиваного входить до складу шкільної програми і підтверджує, що щире слово здатне лунати роками. Нове покоління українців, читаючи вірші Василя Вишиваного, віднаходить у них формотворчі засади любові до своєї країни і мови, яку зміг полюбити як рідну австрійський ерцгерцог.