Нерідко від небайдужих українських громадян, які цікавляться міжнародною політикою, можна почути нарікання з приводу недостатньо жорсткої оцінки агресивних дій РФ з боку австрійської політичної і бізнес-еліти. Стриманість висловлювань, офіційні візити, інтенсивна співпраця у багатьох сферах мають раціональне пояснення.  

В основі зовнішньої політики завжди знаходиться національна безпека, тобто територіальна цілісність, економічна та соціальна стабільність, доступ до енергетичних джерел, екологія становлять базові потреби держави, а отже й основу для рішень політичного керівництва. Усвідомивши це і розуміючи природу міждержавних стосунків, простіше сформувати виважену позицію і виробити власну стратегічну лінію.

Ukrainian Time пропонує історично-аналітичний нарис австрійсько-російського партнерства в енергетичній галузі. 

ЕНЕРГЕТИЧНА БЕЗПЕКА ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНТЕРЕС

Енергетична безпека країни передбачає безперебійний доступ до джерел енергії та кінцевих продуктів.

Найбільше Австрія споживає нафту (≈35-40%), електроенергію (≈20%), природний газ (≈18=20%), біоенергію (≈14%). Електроенергія на 78% надходить з відновлювальних джерел, а також від переробки газу (на 15%), вугілля (6%) та нафти (1%). Таким чином, Австрія є однією з найбільш успішних держав в "зеленій" галузі. Щороку вона проводить та бере участь у багатьох виставках та конференціях, присвячених цим технологіям. На додаток, вона майже повністю забезпечує власні потреби в електроенергії (≈86%).

В цілому, Австрія спроможна задовольнити свої потреби в енергоресурсах приблизно на 36%, що складаються переважно з використання енергії води, вітру та біопалива. Інші 64% - це імпорт корисних копалин з різних держав. Газ Австрія імпортує переважно з РФ, нафту - з Казахстану, Лівії, Іраку.

У 2020 році Австрія оголосила курс на вуглецеву нейтральність до 2040 р., що означає відмову від традиційних енергетичних ресурсів та перехід на "зелені" джерела. В цьому ж році була закрита остання вугільна ТЕС. Це крок до подолання енергетичної залежності, але станом на сьогодні запорукою енергетичної безпеки країни все ще залишається імпорт нафти та газу.

РОЛЬ РОСІЙСЬКОГО ГАЗУ В ЕНЕРГЕТИЧНІЙ БЕЗПЕЦІ АВСТРІЇ

Роль Росії на газовому ринку Австрії визначається її географічним положенням, історією та інфраструктурою. Найбільше країна імпортує з Росії та Норвегії, географічно найближчих постачальників газу.

Австрія видобуває лише 12% газу від споживаного обсягу, більшу частину вона вимушена імпортувати. Частка РФ в імпорті складає 55-65%. Крім того, Австрія є транзитним пунктом у транспортуванні газу з Російської Федерації та Північної Європи до Південної та Західної Європи.

Для ринку корисних копалин ціну визначають відстань та шлях, ризики та втрати під час транспортування. Енергетичні відносини Австрії з СРСР склались з 60-х років минулого століття. Тоді Радянський Союз почав будувати газопровід "Дружба" на Чехословаччину, а Австрія вирішила подовжити його на ще одну гілку, що веде до її території і стала першою європейською державою, що підписала контракт на постачання газу з СРСР. В цьому проєкті також взяла участь Італія, яка стала першим кінцевим отримувачем радянського газу, транспортованого через Австрію. Це спричинило створення інфраструктури, розвитку подальших партнерських відносин з Росією, а також утворення майбутнього статусу країни як транзитного вузла.

ГАЗОВА ІНФРАСТРУКТУРА


Розгалуження газогону розпочинається на кордоні Словаччини та Австрії у містечку Баумгартен. Раніше тут знаходилось власне газове родовище, що було вичерпане минулого століття. Тепер це сховище використовують для зберігання газу, імпортованого з Росії. Баумгартен - один із найбільших газових вузлів в Європі, через нього щорічно проходить вп'ятеро більше газу, аніж споживає Австрія (понад 40 млрд. кубометрів).

З Баумгартену далі йде мережа газогонів до сусідніх держав. Trans Austria Gas (TAG), спільний газопровід Австрії та Італії, охоплює південно-східну частину країни та продовжує свій шлях на територію Італії.

Друге велике відгалуження West Austria Gas pipeline (WAG) поєднує вузол з німецьким кордоном, звідки газ постачається до Німеччини, Франції, Центральної Європи. Газопровід охоплює Нижню та Верхню Австрію.

Існують також п'ять додаткових систем, що поєднують Баумгартен зі Словачинною, Словенією, Хорватією, Угорщиною, та східно-центральними регіонами Австрії.

Тіроль та Форарльберг не підключені до австрійської газотранспортної системи та отримують газ із Німеччини.

У ЧИЇЙ ВЛАСНІСТІ ЗНАХОДИТТЬСЯ АВСТРІЙСЬКИЙ РИНОК ГАЗУ

Ринок природного газу Австрії лібералізований з 2002 р. Його ділять майже порівну два підприємства: OMV та RAG. Вони та їхні дочірні компанії займаються зберіганням, виробництвом, транспортуванням, розподіленням природного газу. Обидві компанії частково належать державі.

Баумгартеном володіє дочірня компанія OMV - Gas Connect Austria, яка, крім імпорту, відповідає також за розподіл імпортованої сировини всередині країни. Крім того, OMV володіє половиною акцій WAG і є власником газопроводу - разом з італійською та німецькою компаніями. OMV також тримає 25% акцій Уренгойського газового родовища в Росії, акціонером якого є, крім Газпрому, німецьке підприємство Wintershall.

Якщо OMV визначає напрями транзиту та розподілу, то RAG спеціалізується на зберіганні газу. Вона володіє найбільшим австрійським сховищем сировини, спільно з Газпромом та Wingas, дочірнім підприємством Газпрому та німецької Wintershall.

Ці факти наочно демонструють, чому Австрія підтримує будівництво "Північного потоку-2": він є стратегічно важливим для її енергетичної безпеки Австрії і збереження її транзитного статусу.

Таким чином, історичний договір між СРСР та Австрією заклав інфраструктурний фундамент для її сучасної газопромислової системи, важливою складовою якої є не лише газ для власного споживання, але і транзит.

ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ

Разом із тим, як ми зазначали, Австрія не має намірів залишатись енергетично залежною. Тривають активні розробки біогазу, обсяг якого наразі становить 3% від загального споживання. В опаленні будівель держава також має намір перейти на електроенергію, яку здатна виробляти самостійно. Це тільки окремі кроки на шляху до вуглецевої нейтральності, яку Австрія планує досягнути у 2040 р., що на десять років раніше, аніж закладено в політиці ЄС.

У свою чергу, енергетична незалежність держави може призвести до змін в офіційній риториці посадовців, політиків, топ-менеджерів національних компаній та більш принципової позиції у зовнішній політиці.