Мало хто знає, що в українських Карпатах можна почути німецьку мову — щоправда, не таку, як у словнику Duden, а радше таку, якою говорили австрійські селяни у 18 сторіччі. Справа в тому, що двісті п’ятдесят років тому сюди прибули переселенці з Зальцкаммергуту — регіону у Верхній Австрії. І обжилися.


Віра чи вигода?

18 сторіччя було турбулентним періодом в історії Австрійської імперії, передусім з релігійної точки зору. Реформація, що насувалася з сусідніх держав, становила в очах імператриці Марії-Терезії загрозу для державного ладу, тому з оплотами протестантської віри нещадно боролися, в тому числі — й висилаючи віровідступників у віддалені закутки держави. Так депортували кілька тисяч верхньоавстрійських протестантів, що оселилися зрештою в карпатських регіонах Румунії й Угорщини.

Проте основною причиною заснування австрійських поселень саме в Україні стала не релігія, а економічні міркування: регіон був багатий на сіль і деревину, а робочих рук для їхнього видобутку бракувало. Тому з Верхньої Австрії відправили робітників, обізнаних у цій справі. Переїхали вони добровільно і навіть мали на новому місці особливі умови: їм дозволили поселитися разом, оплатили побудову помешкань і виплачували фіксовану зарплатню щотижня, а в селі були лікар, акушерка й священик. Громада швидко розросталася, тож через сорок років поруч заснували селище Кьоніґсфельд — пізніше йому дадуть назву Усть-Чорна.


Зберегли ідентичність

Попри тісне сусідство з угорцями та русинами (українцями) австрійські лісоруби не асимілювалися, а зберегли рідну мову. Це вдалось їм з кількох причин. Передусім важливим було те, що німецькою в селах тривалий час вели богослужіння та шкільні уроки. Лише у 1885 році, з посиленням політики мадяризації, викладання в школах карпатської України примусово перевели на угорську. Та невдовзі землі перейшли під владу чехів, що, протидіючи зугорщенню краю, постановили: в українських громадах навчатимуть українською, в німецькомовних — німецькою.

Крім того, нащадки поселенців міцно трималися за рідні традиції й культуру: співали австрійських пісень, відзначали народні свята історичної батьківщини. І сьогодні щоліта тут святкують Sonnenwende — літнє сонцестояння. Різдво відзначають двічі, а Новий рік називають за німецькомовною традицією Сильвестр.

Через брак контакту з німецькомовним середовищем, з одного боку, і вплив угорської, української та російської мов — з іншого, говірка у цих селищах розвинулась на своєрідний манер. Тут досі вживають звороти, притаманні верхньоавстрійському діалекту, збереглися й його фонетичні особливості. Проте мова збагатилася запозиченими словами: баран замість Schafbock, бізнес замість Geschäftemacherei, кран замість Wasserhahn. На дядька кажуть не німецьке «Onkel», а угорське «bácsi». Деякі слова запозичили й з їдишу.


Друга світова, депортація та занепад

Під час Другої світової війни мокрянців та устьчорнянців було евакуйовано до Німеччини, аби врятувати від свавілля Червоної армії. Коли наприкінці 1945 року їм дозволили повернутись до рідних домівок, на них чекав шок: більшість помешкань була або пограбована або заселена кимось іншим. Місцеве населення, з яким раніше мирно співіснували, тепер ставилося до них з недовірою й вважало прибічниками Гітлера. 1946 року близько 700 мокрянців було вислано до Сибіру — за "вороже" походження. Для мовної ситуації селища цей момент був переламним. Німецька стала лунати на його вулицях дедалі рідше.

Нині тут можна зустріти людей, що ще володіють діалектом, а стандартну німецьку мову вивчають в школах як іноземну. Проте молоде покоління чимраз більше надає перевагу українській у побуті, й старовинна місцева говірка перебуває під загрозою вимирання. Через змішані шлюби тут майже не лишилося людей з чисто австрійським корінням, і в сім’ях німецькою також спілкуються рідко.


Перспективи та зв’язок з Австрією

Проте Австрія не забуває про своїх нащадків. Зв’язок з батьківщиною допомагає підтримувати організація «Oberösterreichische Ländlerhilfe». Вона не лише збирає матеріальну допомогу для мокрянців та устьчорнянців, а й організує для місцевих дітей канікули у Верхній Австрії, де ті живуть в родинах, практикують мову й знайомляться з австрійською культурою. Також австрійці допомогли облаштувати в селах школи та лікарні.

А в 2020 році режисер-документаліст Лукас Пітшайдер, уродженець Східного Тіролю, зняв про життя і побут в австроукраїнських селах стрічку «Останні австрійці» (нім. «Die letzten Österreicher»). У ній показані проблеми громади: занепад, брак коштів, необхідність виїздити на заробітки за кордон.

Проте є надія, що з часом ці місця знов пожвавішають — передусім через свій туристичний потенціал. Адже відвідати Усть-Чорну й Німецьку Мокру варто не лише з краєзнавчого інтересу, а й через чудову природу. За помірну ціну — від 10 євро за ніч, згідно сайту Booking.com — тут можна відпочити від міського гамору і насолодитись гірськими краєвидами. Майже як в Альпах, тільки вдома.


Надія Борис, березень 2021