Як наполеглива українка знайшла своє покликання 


Нова рубрика "Успіх по-українські" присвячена нашим землякам, які змогли реалізувати себе в Австрійській Республіці. Їхні історії вражають та надихають, доводячи, що при бажанні можливо скорити будь-яку вершину!


Стати лікарем Христина Шумі мріяла з дитинства. Старанно вчилася, закінчила Медичний університет в Івано-Франківську. А потім закохалася і переїхала в Австрію. Кінець кар‘єри? Тільки не для цієї тендітної дівчини! За три роки Христина вивчила німецьку з нуля до рівня С1, нострифікувала диплом, отримала звання Доктора та наразі працює хірургом у міській лікарні другого за розміром міста Карінтії.


Дитяче захоплення

Дівчинці було три роки, коли вона потрапила до лікарні з запаленням легень. Майже в кожної дитини спогади про перебування в лікарні сповнені страхами і відразою. Але тільки не в Христини! «Мені подобалося все, від запаху ліків до уколів. Я й не думала плакати! Навпаки, усе було таким цікавим, що я почала грати з Барбі: робити їм уколи», – згадує вона. Мабуть, саме тоді в неї, дочки програмістів, народилося бажання стати лікаркою.

У школі вона вчилася так сумлінно, що мама виганяла дочку на вулицю погуляти! До речі, батьки були не в захваті від рішення Христини – адже професія лікаря дуже відповідальна. Та заважати не стали. Тож шість років дівчина старанно навчалася в українському медичному виші, отримавши наприкінці диплом лікаря загальної практики.

Вже перед завершенням навчання сталася дуже важлива для Христини подія. Вона взяла участь у республіканському конкурсі та виграла стажування в Інституті серця у Києві, де познайомилася з одним із провідних світових кардіохургів, автором першої в Україні операції з пересадки серця Борисом Тодуровим. Співпраця з зіркою кардіохірургії дуже надихнула студентку: тепер вона знала, в якому напрямку буде розвиватися.


Австрійська лав-сторі

Із чоловіком, програмістом за фахом, Христина познайомилася у Фейсбуці. Хлопець закохався у красуню-українку та зробив усе, щоб їй сподобалося у Карінтії. Христина ж до останнього вагалася, адже професія значила для неї надто багато, а німецькою вона майже не володіла. Мрія про те, щоб нострифікувати диплом і працювати в Австрії лікарем, здавалася недосяжною.

Їй було 25, коли вона записалася на свій перший курс німецької А2, ще не знаючи напевно, чи залишиться в Австрії. Але почуття перемогли: через рік Христина і Гаральд одружилися. Увесь вільний час Христина вчила німецьку, бо для початку нострифікації був потрібен рівень В2.


Тернистий шлях до мрії

«Нострифікація починається з іспитів. Я мала скласти наново німецькою мовою 10 клінічних дисциплін: педіатрію, хірургію, терапію, офтальмологію, психіатрію, гінекологію тощо, - пояснює Христина. – Коли починала вчити, перекласти три речення займало годину. Не вірилося, що це можна осягнути. Але наприкінці вже майже не відчувала напруги через чужу мову».

Тест з 10 дисциплін, який триває 8 годин, з восьмої ранку до четвертої дня, Христина склала з першого разу, що трапляється зовсім нечасто. Тепер мала пройти додаткове навчання. За бажанням обрала курс трансплантології. Ще два обов‘язкових іспити для австрійського лікаря – судова медицина та фармакологія. Для останнього ж, найважливішого екзамену зі спеціальності, Fachprüfung, треба було ще й підтягнути мову до впевненого рівня С1.

«Самодисципліна – от що мене врятувало. Я вставала о 7 ранку і сідала вчитися. Навчання тривало до 11 ночі. Давала собі паузу лише на їжу, пробіжку та медитацію. І так щодня. Вихідний був один, субота, щоб прибрати та провести трохи часу з Гаральдом», - розповідає Христина.


Найстрашніший іспит

Екзамен зі спеціальності у Палаті лікарів у Відні був найтяжчим іспитом у Христиновому житті. Він припав на час пандемії, і товсте скло розділяло студентів і суворих екзаменаторів. Крім фахівців, на іспиті має бути присутній і філолог, який оцінює рівень володіння німецькою мовою.

Завдання мали на меті перевірити не лише академічні знання, а ще й рівень мовної підготовки, вміння переконувати, знаходити консенсус із колегами. Треба було влаштувати справжній театр! Наприклад, в одному завданні Христина мала заспокоїти свою команду, в якої на руках помер пацієнт від менінгіту, та розсіяти паніку. В іншому – переконати незговірливого пацієнта зробити щеплення проти енцефаліту. А наприкінці написати цікаву і корисну статтю за темою «Поради для схуднення» у медичний журнал!

Христина з усім впоралася гідно і за тиждень отримала сертифікат, в якому її визнавали лікарем і надавали поважний титул Doktor.

На практиці у Відні пані Шумі працювала з відомим австрійським лікарем Міхаелєм Цімпфером, який лікував колишнього українського президента Ющенка.


На полі бою

Нарешті почалася практика. Та не просто на дільниці, а у самому епіцентрі подій – у міській клінічній лікарні Landeskrankenhaus Villach. Доктор Шумі працювала у різних відділеннях, навіть в інтесиві для ковід-пацієнтів (та й коронавірусу не оминула за тиждень до щеплення). Аж поки не зрозуміла, що залишиться у хірургії. «Ще після практики в Інституті серця я думала про кар‘єру хірурга, а тепер остаточно зрозуміла, що то 100 % моє. Австрія дала мені можливість займатися тим, що люблю».

Тепер її день минає між амбуліторією, стаціонаром та операційною, де доктор Шумі не тільки асистує, але вже й оперує. У свої 28 років розумна, наполеглива, працьовита, розсудлива дівчина вже заробила любов пацієнтів та повагу колег. Нехай їй щастить!


Віта Вітренко