Ukrainian Time продовжує повертати з небуття імена наших талановитих співвітчизників, життя і творчість яких пов’язані з австрійською столицею. Сьогоднішня розповідь – про Михайла Бринського, скульптора-монументаліста, випускника Віденської і Празької Академій Мистецтв, автора талановитих скульптурних груп, пам’ятників, і навіть майстерно виконаних проектів військових відзнак УГА.

Серед різноманіття надгробків і скульптур на цвинтарі Оттакрінґ особливе враження справляє один, на перший погляд, скромний пам’ятник – засмучений юнак міцної статури схилився на кам’яну брилу з викарбованими на ньому трьома іменами. Ця скульптурна композиція встановлена на згадку про загиблих робітників, які були учасниками так званих “Голодних заворушень” у Відні у 1911 році, причиною якиx стали неврожай та світова фінансова криза. Значне підвищення цін на продукти тa на товари першої необхідності викликало протест у робітничих колах, який переріс у демонстрацію, брутально придушену 17 вересня 1911 року. Унаслідок жорстоких дій військових, які брали участь у розгромі демонстрації, четверо робітників загинуло, півтори сотні були поранені, а кілька сотень – арештовані. Через рік після цих подій за ініціативи соціал-демократичної партії відбулися урочисті заходи з вшанування загиблих і встановлення пам’ятника, який став візитною карткою цвинтаря Оттакрінґ, адже без згадки про нього не обходиться жодна стаття про цвинтар.

Прикро, та ім‘я автора скульптури майже ніде не зустрічається. Мало хто з австрійців, та й з українців знає, що творцем самобутньої скульптурної групи був наш співвітчизник, студент Школи мистецтв і ремесел при Віденській Академії Образотворчого Мистецтва галичанин Михайло Бринський.

Найбільша щоденна газета соціал-демократів “Die Arbeiterzeitung“ від 9 вересня 1912 року на першій шпальті надрукувала статтю про поминальні заходи з нагоди річниці цих трагічних подій і присвятила значну її частину опису пам’ятника, підкреслюючи його високу художню вартість: “Чудовий пам’ятник справляє просте і водночас величне враження. Oхоплений болем молодий робітник міцної статури спираєтся на кам’яний блок, на якому викарбувано імена трьох загиблих: Отто Брьотценберґера, Франца Йоахімсталера і Франца Вьоґербауера. Постать робітника височіє на фоні стіни у 2,5 м заввишки і 4,5 м завширшки, і лише напис “17 вересня” нагадує про той кривавий день. Жодна інша присвята не згадує про події того пам’ятного вересневого дня, а все ж цей скромний пам’ятник справлятиме на кожного перехожого незабутнє враження і промовлятиме йому більше, ніж будь-який інший багатослівний напис. Молодий скульптор Бринський, учень Штрассера, цією скульптурою скорботного робітника створив шедевр (…).”

Створення пам’ятника саме галицьким скульптором має ще один, глибоко символічний вимір. Справа в тому, що наказ про придушення демонстрації робітників виконував 24-1 піхотний полк “Ріттер фон Куммер” австро-угорської армії, який на 79% складався з русинів-українців, співвітчизників Михайла Бринського. І ось так склалося, що через рік після трагічниих подій саме русин увіковічнив пам’ять про жертв цього злочину.

Життєвий шлях славетного галицького скульптора відображає всі перипетії історії кінця 19 – першої половини 20 століття. Народився майбутній скульптор у Долині, тепер Тлумацького району, у 1883 році в селянській родині. Досить рано почався його мистецький шлях: вже шістнадцятилітнім юнаком Михайло вирушив до Закопаного, де у 1905 році з відзнакою закінчив промислово-художню школу. Наступні три роки працював оздоблювачем фасадів міських кам’яниць у Станиславові, найвідомішим з яких стали фігури химер, які тримають на плечах балкон будинку на колишній вулиці Липовій (тепер вулиця Шевченка), де в той час розташовувалась Станиславівська українська гімназія.

Потім були гастролі по Галичині у складі театральної трупи Садовського. За родинними переказами, Михайла у трупу запросив сам видатний режисер, коли випадково почув його надзвичайний тенор. Театральна кар’єра Бринського закінчилася так само раптово, як і почалася: після сварки з Садовським Михайло залишив трупу і вирушив до Відня, щоб навчатись в Академії Образотворчого Мистецтва, яку він успішно закінчив 1913 року. Під час Першої Світової війни був мобілізований до Австрійської армії, воював на Східному фронті. Потім була служба в УГА при штабі Дмитра Вітовського, а після поразки української революції Михайло переїхав до Праги. Там продовжив своє навчання і у 1926 році закінчив Празьку академію образотворчих мистецтв.

Після другої Світової війни скульптор мешкав у Празі, але не полишиав надії повернутися до України. Перепусткою до омріяної батьківської землі мало стати ... погруддя “вождя світового пролетаріату”. Виявляєтяся, ще у 1916 році у віденському клубі “Родина” Михайло Бринський познайомився з гостем з Росії, таким собі Володимиром Ульяновим, який спілкувався з робітниками. Під час цієї химерної зустрічі скульптор і накреслив ескіз майбутнього погруддя, яке він виготовив у 1924 році, однак повернутися на батьківщину йому так і не судилося. На заваді стали, мабуть, минуле колишнього вояка УГА, пов‘язане з участю у визвольних змагання українського народу, та його твори, що не вписувалися в канон радянського мистецтва, як от пам’ятник загиблим воякам УСС та УГА на цвинтирі містечка Німецьке Яблонне в Чехії.

Помер Михайло Бринський за нез’ясованих обставин 10 січня 1957 року, похований у Празі.

Галина Вітошинська

червень 2021