Сьогодні, у Міжнародний день журналістики, Ukrainian Time публікує інтерв'ю зі Штефаном Шохером, одним із небагатьох австрійських журналістів, які пишуть про Україну.
Штефан - автор матеріалу про кримських татар, який він зробив на замовлення радіо Ö1, що входить до національної телерадіокомпанії Австрії. Протягом 10 днів проект радіо Nebenan, присвячений країнам-сусідам ЄС, розповідав про Україну, в тому числі - про сучасну політичну і соціальну ситуацію. Ukrainian Time поцікавився, як виник матеріал, і поставив запитання, які стосуються роботи журналіста.
Штефан Шохер: У жовтні 2019 року зі мною зв’язалась редакція Ö1, щоб замовити матеріал про кримських татар. Я проаналізував свої контакти, обдумав, як працюватиму над темою і наприкінці лютого полетів до України, щоб зібрати матеріал - як виявилось, навіть, забагато. Адже дев’ять годин аудіоматеріалу я мусив переробити на кілька цитат і коментарів. Це було викликом. Я працюю для друкованих ЗМІ. Написати великий текст для мене не проблема, це питання кількох годин. А тут підхід зовсім інший.

Ukrainian Time: Ви - один із небагатьох журналістів в Австрії, які пишуть про Україну. Як і коли Україна стала об‘єктом Ваших досліджень?

Штефан Шохер: Першим моїм великим завданням була Помаранчева революція - і це просто тому, що я був раніше в Україні з поїздкою делегації і мав кілька контактів. Тож у той час я поїхав до Києва як журналіст Kurier і затримався там, створивши коло друзів та знайомих. Коли пізніше я захотів вивчити російську мову - просто тому, що це мова, за допомогою якої ви можете потрапити до Центральної Азії та Афганістану, - було зрозуміло, що я робитиму це у Києві, тому що в мене вже було коло спілкування, і я полюбив країну і місто. Поки я там був, звичайно, це коло знайомств ще більше розширилось. Так воно продовжувалось і надалі.

UT: Наскільки нам відомо, ви зараз працюєте фрілансером. Для яких ЗМІ Ви пишете? Чи багато замовлень на українську тематику? Яка позиція редакцій щодо цих тем? Ви відчуваєте "втому від України" в редакторів та читачів? Якщо так, то яка, на Вашу думку, причина?

ШШ: Я працюю журналістом-фрілансером. В Австрії я зараз багато роблю для Furche, пишу для німецьких, люксембурзьких та швейцарських ЗМІ, а також для деяких галузевих видань.
Щодо України, то надзвичайно важко протягом тривалого часу висвітлювати конфлікт, який триває так довго, з незначною динамікою, але який, перш з все, відбувається на різних рівнях. І я також розумію певну втому з боку редакторів. Так, вона є. Тому що, як не прикро, просто напад із загиблими на сході України - це не новина, яка представляє величезний інтерес для західноєвропейської читацької аудиторії, адже це відбувається щодня. В той же час, маю також сказати, що мало сенсу надавати військовій складовій цієї війни надвелике значення. Тому що військові дії у цій війні не є тим, що робить її такою, якою вона є насправді: гібридна війна. І це відбувається на рівні інформації, на рівні агітації, виборі слів, масової психології, розподілу спогадів та історії, а також - у формі бойових дій. Причому я схильний приписувати останнім другорядну роль. Я думаю, що йдеться про пошук та відбір цих нюансів - адже вони і є дійсно новинами. Виклик полягає в тому, щоб знайти, ідентифікувати, перевірити ці нюанси серед безперервного потоку новин та інформації, а потім перетворити їх на відповідну історію. Я переконаний, що для цих історій є читацька аудиторія, і більшість редакцій це знають. Але, звичайно, не всі.

UT: Які ваші основні теми? Які теми особливо цікаві австрійській (швейцарській) аудиторії?

ШШ: Світ раптом став дуже маленьким. І зараз усе заповнене коронавірусом або історіями, пов’язаними з ним. Я ніколи не думав, що опис відвідування супермаркету у Відні колись може стати історією, яку хоча б одна людина у Швейцарії читала з власної волі. Але це так. І, мабуть, більше, ніж одна. Я думаю, що зараз дуже важливо протистояти звуженню власного горизонту. І тут я маю власні страхи. Якщо засоби масової інформації в Австрії думають про відмову від закордонних кореспондентів влітку з фінансових міркувань, то це є фатальним сигналом. Не тільки для ЗМІ, але перш за все для суспільства, тому що суспільство, яке вариться у власному соку, ще ніколи не досягало нічого видатного. І в цьому сенсі важливо створити передумови для якісних, різносторонніх, незалежних від мейнстріму закордонних репортажів. Проблема полягає в тому, що саме закордонні матеріали можуть бути або дуже дорогими, або дуже дешевими. І якщо медіа-менеджери зосереджуються лише на кількості, а не на дієвості своїх зусиль, зрозуміло, чим завершаться перегони.