Євген Харлампійович Чикаленко (09.12.1861 - 20.06.1929) – відомий меценат, громадський діяч, видавець, публіцист. 

Як пов’язаний з Україною?


Народився майбутній діяч в селі Перешори на Херсонщині у заможній сім’ї. Початкову освіту здобував у приватному пансіонаті в Одесі, а середню – у Єлисаветградському реальному училищі.

Під час навчання на природничому факультеті Харківського імператорського університету брав участь у діяльності української радикальної громади, за що у 24-річному віці був заарештований, виключений з університету та засуджений до п’яти років перебування під наглядом поліції без права проживання в Харкові, Києві, Москві та Петербурзі. Повернувся у рідні краї, де займався аграрним виробництвом, впроваджуючи нові технології в аграрній справі, і заробив великі статки.

У 1900 році 39-річний Євген Харлампійович із родиною переїхав до Києва, де активно займався громадським життям: був одним із засновників таємного Товариства українських поступовців, став видавцем першої та єдиної на той час щоденної громадсько-політичної газети українською мовою «Рада», підтримував роботу «Словарної комісії», яка видала згодом відомий «Словарь української мови» за редакцією Бориса Грінченка. Під час київського періоду життя познайомився з багатьма видатними українцями: композитором Миколою Лисенком, істориком Володимиром Антоновичем, політичним діячем Володимиром Винниченком, письменниками Михайлом Старицьким і Михайлом Коцюбинським та іншими.

Як пов’язаний з Австрією? 


Як і багато українських діячів національного руху, після закінчення Першої світової війни Євген Чикаленко був змушений емігрувати. У 1920 році переїхав до Австрії, де прожив п’ять років у містах Баден та Рабенштайн-ан-дер-Пілах (федеральна земля Нижня Австрія). Часто приїздив у справах до Відня, відвідуючи редакцію тижневика «Воля», де друкувались його статті на тему української революції. Також приятелював із Миколою Васильком, дипломатичним представником ЗУНР.

Чикаленко був близький із ерцгерцогом Вільгельмом фон Габсбург-Лотаринзьким, відомим як Василь Вишиваний, неофіційним кандидатом на трон України в часи українських визвольних змагань 1918-1920 рр. Про ці відносини він багато писав ц своїх щоденниках. Габсбург пропонував Чикаленку стати головою політичного відділу організації "Вільне козацство", яку сам він планував створити і очолити за підтримки німецького уряду.

У цей період Євген Харлампійович завершив відому унікальну працю «Спогади», яка була опублікована у трьох томах у 1925 році у львівському видавництві.

Цікаві факти


- Був одним із ініциаторів створення Центральної Ради.

- У 1918 році був одним із претендентів на гетьманську булаву, однак відмовився від неї, тому що вважав, що гетьманом повинен стати військовий. Тоді гетьманом було обрано Павла Скоропадського.

- Українське національне відродження було справою його життя. З власних коштів платив гонорари українським письменникам, опікувався хворим Іваном Франком, виділив 25 тисяч карбованців на будівництво Українського академічного дому у Львові, фінансував Наукове товариство імені Шевченка у Львові, фінансово підтримав видання чотиритомного українсько-російського словника та підтримував видавництво тижневика «Селянин» Революційної української партії.

- У 45-річному віці закохався у племінницю своєї дружини Юлію Садикову. Це кохання змінило все його життя. Протягом трьох років він боявся зізнатись у своїх почуттях навіть собі та коханій, але зрештою Юлія відповіла взаємністю.

- Є автором відомого вислову: «Україну слід любити не тільки до глибини душі, а й до глибини кишені» з листа до Михайла Грушевського.

- Влітку 1908 року, перебуваючи у гостях у Євгена Чикаленка у його маєтку в Кононівні, Михайло Коцюбинський написав один із найвідоміших своїх творів – новелу «Intermezzo».

- У своєму щоденнику Євген Чикаленко розкриває деякі подробиці особистого життя Вільгельма Габсбурга. Йдеться, зокрема, про захоплення ерцгерцога дочкою українського самостійника Олександра Степаненка і навіть його намір одружитися з нею. Є. Чикаленко свідчить, що ерцгерцог користувався великою популярністю серед українських жінок, з огляду на його походження, романтичну поставу і особисту привабливість, і подає виразний портрет зовнішності ерцгерцога: «високий, стрункий, з природною аристократичною манерою триматись, з благородним обличчям… з першого погляду робив приємне» про себе враження. Цей образ доповнювався характеристикою ділових якостей В. Вишиваного, який був «розумним, тактовним, з природною вдачею керувати людьми та вибирати собі співробітників …»