Надія Віталіївна Суровцова-Олицька (18.03.1896 – 13.04.1985) – видатна громадсько-політична діячка, історикиня, письменниця, перекладачка, журналістка, редакторка видань Міністерства закордонних справ УНР, докторка філософії.

Як пов’язана з Україною?

Перший період життя в Україні охоплює дитячі та юнацькі роки. Народилась Надія в Києві у сім’ї дрібного поміщика. Коли їй було 8 років, сім’я переїхала до Умані. Початкову освіту з відзнакою здобула в місцевій жіночій гімназії, а згодом навчалася на історико-філологічному факультеті Вищих Жіночих (Бестужевських) курсів у Петербурзі (сучасний Санкт-Петербурзький державний університет). Не закінчила їх через військові та революційні події 1917 року. Вона покинула навчання і повернулась в Україну у якості інструкторки Центральної Ради, проводила агітаційну роботу серед селянства для боротьби за Українську Народну Республіку.

Другий період, пов’язаний з Україною, розпочався в 1925 році, коли 29-річна Надія Віталіївна повернулась на Батьківщину. Після повернення працювала в Харкові редакторкою у Всеукраїнському фотокіноуправлінні. Вчилася в аспірантурі Харківського університету (сучасний Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна). На превеликий жаль, другий період тривав недовго, у листопаді 1927 року слідчі з Всеукраїнської надзвичайної комісії запропонували їй таємно доносити на високопосадовців-українців, які працювали за кордоном, зокрема на тодішнього радника повпредставництва в Австрії Юрія Коцюбинського. Надія Віталіївна категорично відмовилась і була заарештована та засуджена за «польсько-німецьке шпигунство» на 5 років одиночної камери Ярославського політізолятора. Це був початок репресій. Довгих 29 років провела Надія в російських тюрмах та таборах у політичному засланні.

Лише навесні 1957 року, завдяки допомозі та свідченням Павла Тичини, Остапа Вишні та Миколи Бажана, письменниця отримала амністію та зняття судимостей і повернулась в Україну до батьківського дому, де сьогодні знаходиться її Меморіальний музей-квартира.

Як пов’язана з Австрією?

Наприкінці 1918 року 23-річна дівчина емігрувала до австрійської столиці. Віденський період тривав лише 6 років, але був надзвичайно насичений активною громадською діяльністю. За цей час українська діячка успішно здобула вищу освіту на філософському факультеті Віденського університету. Захистила докторську дисертацію на тему «Богдан Хмельницький і ідея української державності» у своїй alma mater та стала першою українкою, яка отримала науковий ступінь доктора філософських наук.

Працювала викладачкою в одній із віденських академій. Була членкинею Комуністичної партії Австрії та віденського студентського товариства «Січ», брала участь у роботі Міжнародної жіночої ліги за мир і свободу. У Відні активно публікувалась в пресі, зокрема, німецькою мовою були надруковані переклади її українських казок.

Цікаві факти

  • Прадід по батьковій лінії Трифон Андрійович мав старовинне козацьке прізвище Сирівець, а дід змінив його на – Суровцов.
  • Почала писати у 21 рік. Переважно оповідання, нариси, п’єси, дитячі казки. Найвідомішою її літературною працею є «Спогади», яку завершила в 1959 році. Третю частину твору було вилучено КДБ і «спалено, як ідейно шкідливу». Перші дві частини у 1996 році були опубліковані. Літературна праця охоплює майже весь її життєвий шлях: сотні прізвищ, правдивих свідчень про побачене та пережите.
  • Олександр Солженіцин написав твір «Архіпелаг ГУЛАГ» на основі її спогадів, для цього він постійно приїздив до Умані за консультацією.
  • З 1917-го протягом двох років працювала діловодкою Департаменту у справах біженців у Генеральному секретаріаті УНР під керівництвом Володимира Винниченка і безпосередньо Олександра Шульгина і Костя Лоського. Пізніше, за часів Гетьманату, була співробітницею дипломатичного відділу МЗС УНР під наставництвом Дмитра Дорошенка (цьому призначенню сприяло вільне володіння французькою та німецькою мовами). А за часів Директорії Суровцову було запрошено до складу української дипломатичної місії УНР в Парижі з нагоди Версальської мирної конференції.
  • Життєвий шлях Надії перехрещувався з багатьма відомим постатями української історії: особисто була знайома з борцем Іваном Піддубним, партизанським генералом Сидіром Ковпаком. Приятелювала із Симоном Петлюрою та Євгеном Коновальцем, Дмитром Донцовим і Миколою Хвильовим. Любила танцювати з Лесем Курбасом, а художник-бойчукіст Іван Падалка писав із неї римську богиню.
  • До її харківського дому часто навідувались Павло Тичина, Олександр Довженко, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Юрій Яновський та Юрій Тютюнник. З останніми трьома вона ділила один кабінет у Всеукраїнському фотокіноуправлінні.
  • Під час другого заслання у 1932-1935 роках в Архангельську область зустріла своє кохання та вийшла заміж за в’язня-революціонера Дмитра Олицького. Однак вони були разом лише 8 місяців, потім забрали її, а в жовтні 1937 року розстріляли його.
  • Завдяки 10-річним зусиллям Надії Віталіївни у 1961 році в місті Умань було відкрито першу пересувну виставку картин і скульптур, з якої почалась діяльність сучасної Уманської картинної галереї.
  • Попри зняття всіх судимостей КДБ тримав українську патріотку під постійним наглядом до самої смерті. З 1972 року в її домівці час від часу знову проводились обшуки.