Олександр Іванович Кандиба (05.12.1878 – 22.07.1944) – видатний поет-символіст, письменник, талановитий драматург, редактор, публіцист, літературний критик, перекладач.

Як пов’язаний з Україною?

Народився в містечку Білопілля Сумського повіту Харківської губернії (територія сучасної Сумської області) у чумацько-селянській сім’ї. Вже у 4-річному віці мати навчила його читати, тоді і відбулось його перше знайомство з творами Тараса Шевченка. На рідних просторах майбутній письменник провів дитячі та юнацькі роки. Початкову освіту здобув, навчаючись у хліборобській школі неподалік Харкова. Ще школярем, у 15-річному віці, написав свої перші вірші. А у 27 років відбувся його літературний дебют – з’явилась перша публікація його твору на сторінках альманаху «Багаття».

Далі продовжив навчання на агрономічному факультеті Київського політехнічного інституту (сучасний Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»), однак, через брак коштів, був змушений залишити навчання. Повернувся в рідні краї та здобув професію лікаря- ветеринара в Харківському ветеринарному інституті (сучасна Харківська державна зооветеринарна академія). Рятуючись від більшовиків, у лютому 1919 року Олександр Іванович, обіймаючи посаду аташе з питань культури, приєднався до дипломатичної місії УНР та переїхав до Будапешта.

Як пов’язаний з Австрією?

Через місяць після розгортання революційних подій в Угорщині, у березні 1919 року, 41-річний Олександр Олесь переїхав до Відня. Одразу після приїзду він почав брати активну участь у громадсько-політичному житті місцевої української діаспори. Впродовж віденського періоду життя український поет працював у посольстві УНР у Відні; був одним із ініціаторів відкриття Українського клубу; стояв у витоків заснування Українського Вільного Університету в 1921 році; був одним із організаторів та заступником голови Союзу українських журналістів та письменників (СУЖіП), що започаткував видання журналів «На переломі» та «Сміх»; працював разом із Антоном Крушельницьким із Комітетом допомоги голодуючим в Україні. Налагодив процес закупівлі медичних препаратів та інструментів для Головного управління Генерального штабу УНР.

У Відні надрукована його збірка сатиричних поезій «Перезва» під псевдонімом В. Валентін.

Через скрутне фінансове становище в 1923 році Український вільний університет змушений був переїхати до Праги. З цієї причини родина Кандиб також покинула австрійську столицю.

Цікаві факти

- Творчий спадок налічує 10 поетичних збірок.

- Олесем поета ніжно називала дружина. Саме тому першу інтимну лірику він почав друкувати під таким псевдонімом. А згодом і решту творів.

- «Більшість творів писав у кав’ярнях, пивних та вдома вранці за чаєм на клаптиках паперу, які часто губив та забував... Не зносив банкети і свої власні ювілеї» – згадувала дружина.

- Незнайомим людям любив представлятись фразою «Не рак, не риба, Олесь Кандиба».

- Іван Франко порівнював вірші Олександра з музикою. Володимир Короленко називав його «українським Гейне». Леся Українка зізнавалась, що не може більше писати лірику після Олександра Олеся. А Михайло Грушевський казав про нього: «Україна отримала лірика, котрого чекала ще з часів Шевченка».

- Дружив з Ольгою Кобилянською та Володимиром Гнатюком. А Павло Тичина вважав Олеся своїм вчителем та наставником і присвятив йому свою першу збірку поезій.

- Професійна культурно-освітня організація «Союз українських журналістів і письменників» була заснована в 1919 році у Відні. Саме Олесь у своїй програмі діяльності Союзу українських журналістів та письменників у 1920 році виступив з ініціативою створення навчального закладу в еміграції з дисциплінами, які б відповідали духу й потребам часу. Він дістав також гроші на цей університет, віддавши під заставу склади зі своїми книжками.

- У березні 1920 року став засновником і головним редактором українського щомісячного журналу політики, літератури і мистецтва «На переломі». У ньому друкувались літературні твори, міжнародно-політичні та економічні огляди, політологічні статті. 

- Лише за кілька днів, в січні 1935 року, Олександр Олесь написав відому драму «Земля обітована», де зобразив сталінські репресії та розстріли української інтелігенції.

- Його сином був відомий український поет, політичний діяч, археолог Олег Ольжич, який був закатований фашистами та помер в концтаборі Заксенгаузен.

НА ЧУЖИНІ

Не вірив я в життя по смерті,

Тепер я вірю в диво з див.

Було для мене страшно вмерти,

Умер і нагло знов ожив.

Так само тут: і сонце, й зорі,

І люди наче ті самі,

Але якісь байдужі в горі

І в щасті, в радості — німі.

Весна, зима, і дні, і ночі,

Музика, сміх, і плач, і рух,

Та скрізь, як привід опівночі,

Блукає твій самотній дух.

                                      О. Олесь