Осип Васильович Турянський (22.02.1880 – 28.03.1933) – письменник-експресіоніст, літературний критик, викладач, офіцер армії Австро-Угорщини. 

Як пов’язаний з Україною? 

Народився в маленькому селі Оглядів на Львівщині в родині тесляра. Був найстаршим з-поміж 8 дітей. Початкову освіту здобув у одній із гімназій міста Львів.

Після завершення навчання у Віденському університеті молодий письменник у 1910 році повернувся до України. Після повернення впродовж чотирьох років працював вчителем української мови та літератури у Перемишлянській гімназії.

З початком Першої світової війни 34-річний Осип був призваний на військову службу у складі армії Австро-Угорщини та одразу ж відправлений на передову лінію фронту.

Лише через 9 років, у 1923 році, 43-річний письменник повернуся в Україну, де і провів останні 10 років свого земного та творчого шляху. Викладав німецьку, французьку та латинську мови у гімназіях Яворова, Дрогобича, Рогатина, Львова.

Як пов’язаний з Австро-Угорщиною/Австрією? 

Вищу освіту вирушив здобувати до Відня. У 27 років успішно закінчив філософський факультет Віденського університету. Невдовзі захистив дисертацію на тему «Голосний «е» в українській мові», отримавши науковий ступінь доктора філософії. Під час навчання у Відні цікавився сучасним мистецтвом та часто відвідував кав’ярню «Централь», в якій у ті часи регулярно збирались митці. Саме у столиці Австро-Угорщини він розпочав свій літературний шлях, пишучи оповідання, нариси, статті.

А у 1908 році відбувся літературний дебют 28-річного молодого письменника із публікацією у віденському альманасі «Січ» його трьох новел: «Курка», «Ей, коб були мене вчили» та «Де сонце», у яких він описує життя українського селянства.

Другий віденський період в житті Осипа Васильовича розпочався після повернення з полону у 1918 році. Повернувшись до Австрії, викладав право у своїй alma mater.

Відень став для Турянського не лише місцем дебюту, але і піку популярності, адже у 1921 році саме у столиці Австрії була надрукована німецькою мовою його автобіографічна повість «Поза межами болю», яка принесла автору світове визнання. Вона одразу отримала широкий розголос серед читачів та багато схвальних відгуків у пресі серед критиків.

Цікаві факти 

  • Іноді друкувався під псевдонімом Іван Думка.
  • Через рік після мобілізації, у 1915 році, опинився у сербському полоні. Його у складі 60-тисячної групи полонених воїнів армії Австро-Угорщини було відправлено пішки через Албанські гори. Під час цієї ходи від холоду та голоду загинуло 45 тисяч військових. Осипу Васильовичу дивом вдалось вижити. Сербські лікарі, серед яких був український лікар Василь Романишин, побачили слабкі ознаки життя серед семи замерзлих полонених. Романишин впізнав земляка та врятував його кардинальним способом, помістивши письменника у холодну воду.
  • Незабаром, перебуваючи далі в полоні на острові Ельба, він описав все пережите жахіття війни та полону у повісті-поемі «Поза межами болю».
  • Ім’я та творчість Осипа Турянського довгий час були забуті в Україні. Лише через 35 років після його смерті, у 1968 році, літературознавець Степан Пінчук уперше розповів про складний життєвий шлях Осипа Васильовича.
  • Серед найвідоміших його творів, повість «Дума пралісу», роман «Син землі», сатирична комедія «Раби», збірка оповідань «Боротьба за великість», різдвяна легенда «Як люди приймали Христа» та поетичні твори «Козацька дума» і «Світ і поет».
  • У 1989 році за мотивами повісті «Поза межами болю» режисер Ярослав Лупій зняв однойменну художню кінострічку.