За 30 років незалежності у Білорусі, хоч і пізно, але розвилось національне відчуття. Проблема Росії – чи можливе військове втручання Москви в Білорусь, як в сусідню Україну? Над феноменом становлення національної ідентичності в Білорусі розмірковує австрійське видання Wiener Zeitung.

Чи насправді ситуацію в Білорусі можна порівнювати з Україною шестирічної давнини? Багато що говорить на користь цього: як і Україна, Білорусь розташована між Росією та Заходом. Як і Україна, Білорусь має важливе стратегічне та культурне значення для Кремля. Як і Україна, територія сьогоднішньої Республіки Білорусь впродовж століть зазнавала впливу як Заходу, так і Сходу.

Білорусь має культурне спрямування в обох напрямках, у країні також багато римо-католиків та поляків. Протягом століть земля належала спочатку язичницькому Великому князівству Литовському. Мова-попередник сучасної білоруської мови використовувалася в князівстві у якості офіційної, піддані були значною мірою православними. Коли її правитель перейшов у католицизм і зійшов на польський престол під іменем Владислав II Ягайло, у 1385 році з'явилась Польсько-Литовська держава, постійний конкурент Москви у Східній Європі.

Російська як головна мова

Відтоді православні білоруси грали лише другу скрипку в країні - подібно до українців, багато земель яких також належали Польсько-Литовській державі. Церква, об'єднана з Римом, повинна була зробити білорусів та українців католиками – хоча і зі збереженням православного обряду. Московські великі князі та царі під монголо-татарським ігом, які давно відійшли від впливу Заходу, стверджували, що намагаються звільнити своїх одновірців та братів і возз’єднати Київську Русь, що розвалилася під монгольськими набігами. Це був важливий крок до поділів Польщі та розвалу Польсько-Литовської аристократичної республіки. Спосіб правління російських царів, звичайно, не завжди був до смаку звільненим. У царській імперії тривалий час використання білоруської мови було заборонено, а населення піддавалося сильній політиці русифікації. Хоча в 19 столітті для якого були характерними національні рухи, існував опір цій політиці. Цей опір був менший, ніж в Україні, яка з гетьманщиною та недовговічною козацькою державою мала сильніше і романтично забарвлене джерело кристалізації національного руху. Білорусь Олександра Лукашенка в основному характеризується завдяки своїй радянській спадщині та скромному добробуту, набутому за цей час.

Маршова музика для потягу з Москви

Це проявляється в Білорусі, запізнілій нації, і досі. Зв’язки з Москвою міцніші, ніж в України. Коли в 1991 році президент Росії Борис Єльцин хотів створити своєрідний слов'янський союз з Росії, Білорусі та України, Мінськ, який отримав незалежність як діва немовля, не заперечував. Саме президент України Леонід Кравчук наклав вето на проєкт і не дозволив йому відбутись. У середині 1990-х Росія та Білорусь домовились створити союзну державу, хоча і без продовження.

Зв’язок з Росією очевидний і в повсякденному житті. Ще зовсім нещодавно, коли на головний залізничний вокзал Мінська прибував потяг з Москви чи Санкт-Петербурга, як привітання лунала з цього приводу маршова музика. Хоча назви вулиць у Мінську написано білоруською мовою, план міста білоруською, тобто план, на якому вулиці позначені так, як вони записані на будинках - коли ще використовувалися карти міст - не був доступним. І не тому, що це було заборонено. А тому, що інтересу до цього просто не було. Розмовна мова в Мінську - російська. Хоча білоруська мова в останні роки пережила ренесанс і стала сучасною, залишається другорядною. Багато білорусів не можуть розмовляти національною мовою, а іноді й не розуміють її.

Стратегічне і військове значення

Майже 30 років незалежності зміцнили волю до самостійності в Білорусі та пробудили національні настрої. Навряд чи хтось хоче приєднання до Росії. Людям вже досить імперських пригод, і вони мріють про спокійний розвиток як у Польщі чи Литві. Тривале, якоюсь мірою приховане, віддалення від близької країни-партнера в бік Заходу хвилює Москву. Хоча б тому, що Білорусь є надзвичайно важливою для Кремля у військово-стратегічному сенсі, значно важливішою, ніж український Крим. Білорусь - це "найважливіший безпековий союзник Росії, форпост у напрямку Заходу та важлива ланка до Калінінградського ексклава", - зазначив російський експерт Віденського університету Олександр Дубовий у вівторок інформаційній агенції APA.

Однак військове втручання стало б для Москви справжнім ризиком. Тому що в такому випадку вона не лише б перетворила білорусів на своїх ворогів на наступні десятиліття, але була б змушена проковтнути суворі західні санкції і, можливо, воювати. Подібна операція, напевно, і у власній країні не викликала б такої бурі ентузіазму як у випадку з Кримом. Крім того, Білорусь є набагато більш єдиною країною, ніж історично розділена Україна, контраст між сходом і заходом слабший: Криму немає, так би мовити, і якщо Росія вторгнеться, їй доведеться проковтнути всю країну. Дубовий переконаний, що Кремль застосує військову інтервенцію лише в крайньому випадку.

"Важливий партнер" Росія

Напевно, в тому числі через те, що найперспективніший екс-кандидат на президентських виборах, ув'язнений Віктор Бабарико, не є антиросійським націоналістом, попри його пожертви для прозахідної опозиції. Він очолював "Белгазпромбанк", який належить російському "Газпрому", і тому Лукашенко називав його кандидатом Кремля. Кандидат від лібералів Валерій Цепкало, який втік до Москви, також під час виборчої кампанії заявляв, що у першу чергу в якості президента поїде до Москви.

У вівторок керівниця кампанії Бабарико Марія Колеснікова, остання провідна фігура в тріо жінок-опозиціонерок Лукашенкові, яка залишилася в Білорусі, поспішила запевнити, що опозиція не прагне розриву з Росією. Росія є важливим партнером. "Ми це розуміємо і цінуємо". Той факт, що між Білоруссю та Росією виникає регулярна напруга, наочно свідчить про те, що "чинний президент Білорусі не здатен впоратися з цим завданням", - написала Колеснікова Олексію Венедиктову, головному редактору московської радіостанції "Ехо Москви", який критично ставиться до Кремля.

Спецназ у бік Білорусі?

Крок Колеснікової також може означати надання Росії якомога менше приводів для інтервенції. Адже, за чутками, російські спецпризначенці уже в понеділок вирушили до Білорусі. На російському державному телебаченні, а також на білоруському, були показані юнаки з нацистськими татуюваннями та достатньою кількістю іноземної валюти, які ілюструють твердження про кольорову революцію, заплановану Заходом та здійснену радикальними силами. Тому білоруська опозиція навколо Колеснікової та Світлани Тихановської намагається діяти помірковано. Нещодавно Колеснікова виступила проти санкцій ЄС і зазначила, що білоруський народ повинен сам позбутися режиму Лукашенка.

Немає приводу для втручання

Такі тони не скрізь резонують у традиційно розділеній білоруській опозиції. Як і в Україні, в Білорусі є націоналісти. Ще в 90-х роках деякі з них закликали розірвати відносини з Москвою - намір, який, зважаючи на тісні економічні зв'язки, був приречений на провал. Такі люди у будь-якому разі відсутні в координаційній раді Тихановської, яка повинна організувати мирну передачу влади. Уряд зробив початкові спроби відповіді на протести. "Ми відкриті до діалогу", - написав міністр охорони здоров'я Володимир Караник у відкритому листі до незалежного порталу tut.by.

ЄС також стикається з проблемою, з одного боку, не дати Росії приводу для втручиння, з іншого - підтримати опозицію. Канцлерка Німеччини Ангела Меркель звернулась до Лукашенка з вимогою вступити в діалог з опозицією. Президент Росії Володимир Путін, однак, заявив, що будь-яка форма втручання у внутрішні справи Білорусі є неприйнятною.

Фото: REUTERS/Vasily Fedosenko