Спецрубрика Ukrainian Time «Вишиваний. Король України» продовжує розповідати про знаковий проєкт. Сьогодні представляємо вашій увазі роздуми авторки опери,  композиторки Алли Загайкевич про сучасні мистецькі техніки в академічній музиці.

“Опера" з латинської означає "твір, завершений, здійснений акт творчост”. Приблизно так пояснював мій колега Микола Ковалінас на заняттях з аналізу музичних творів студентам, звідки взялася опера, наголошуючи на важливості усвідомленого ставлення до творчості, пошуку максимально відповідних засобів кожному висловлюванню, відповідальності авторського підпису “opus”, “opera”…

Чи варто про це думати, чи краще забути?

Що сталося з оперою за стільки років? Звідки ця “коротка пам’ять”, “короткі списки” світових оперних рейтингів (Верді – Белліні – Пуччіні).

Здається, вони вічні. Навіть в уявному оперному театрі XXIII ст. у фільмі Люка Бессона “П’ятий елемент” ми чуємо в арії діви Плавалагуни знайомі пасажі Доніцетті.

Але ж, насправді, опера з усіма її складовими (голоси, інструменти, хор, електроніка!?)  є такою сучасною і живою.

Опера як жанр є справжнім мультимедійним мистецтвом і, подібно до сучасного кіно, залучає в свій оперний простір найпередовіші технології освітлення, декорацій, театральної інженерії, не кажучи вже, власне, про сучасні мистецькі ідеї.

Коли на початку XX ст. Альбан Берг працював над оперою “Воццек”, він одним з перших відчув необхідність пошуку для героїв бюхнерівської драми власного неповторного стилю співу. Класичне оперне “ bel canto” не узгоджувалося з сюрреалістичністю ситуацій та образів. Sprechgesang – техніка, яку в 1912 р. вперше використав Арнольд Шенберг в творі “Місячний П’єро”, дозволила Альбану Бергу насправді дати власний голос кожному персонажу в кожній ситуації.

Власне, Альбан Берг був одним з тих композиторів, що поставилися до опери як до максимально актуального та живого жанру та насправді повернули в оперу дух творчості.

В переліку авторів новаторських сучасних опер, звісно, є Р. Штраус, К. Дебюссі, Л. Яначек, Б.-А. Циммерман, К. Штокхаузен, Л. Ноно, Д. Лігеті, Х. Лахенман, О. Мессіан, Я. Ксенакіс...

З українських авторів, які долучилися до формування сучасної української опери, назвемо Б. Лятошинського, Ю. Мейтуса, В. Губаренка, Ю. Іщенка, Є. Станковича, О. Костіна, Л. Колодуба, В.Зубицького, М.Скорика, І.Щербакова, В.Балея, В.Загорцева, О.Щетинського, С.Луньова, К.Цепколенко, О.Козаренка, Ю.Шевченка, В.Польову, Л.Юрину, І.Небесного, І.Разумейка, Р.Григоріва. М.Коломійця, А.Байбакова...(список можна і треба продовжувати!)

Надто мало хто з нас знає цю музику, але вона існує. І ці твори насправді змінюють наше уявлення про оперу.

“Бути чи не бути оперним композитором” – сьогодні це питання саме про композиторську відповідальність, про усвідомлення суті свого мистецтва: шукати індивідуальні точні засоби висловлювання, розглядати людський голос як живий інструмент з безліччю можливостей, шукати неповторну інтонацію авторському тексту.

Один з найважливіших українських сучасних композиторів Валентин Сильвестров якось зізнався, що абсолютно не сприймає жанр опери, його засоби напротивагу симфонії є надто неприродними. Але саме цей композитор показав дуже відповідальні індивідуальні принципи роботи над текстом в своїх вокальних та хорових творах. Хорова кантата “Кавказ” на вірші Шевченка – приклад створення індивідуального та досить складного для виконання хорового звучання, а цикл “Тихі пісні” став зразком авторських розробок точного та світлого “тихого” непоказного сольного співу з безліччю нюансів.

Саме можливість створення нової музичної мови, пошуку “нового голосу” була найцікавішою для мене в роботі над оперою на лібрето Сергія Жадана “Вишиваний. Король України”. 

Тим більше, що сам Сергій, здається, прекрасно дає раду музичним втіленням своєї поезії. “Жадан та собаки”,”Лінія Маннергейма”, “Розділові наживо”... Жадан потребує власного висловлювання, ритму та музичної енергії.

Але крізь його тексти проступає і інша музика - як музика степу у “Ворошиловграді”, міста у “Месопотамії”, чи війни в “Інтернаті”.

Здається, робота над лібрето опери розпочалася саме після закінчення роману “Інтернат”, і в тексті присутні відчуття, подібні до драматургічних.

Кожен епізод опери наче підважується “історією”, ставиться під сумнів... стискається невидимою пружиною... щоб вибухнути в останній сцені.

Власне, болісне відчуття “сучасності” всього того, що відбувалося з Україною сто років тому, цієї безкінечної драми пошуку національної ідентичності переживають всі, хто знайомиться з постаттю Вільгельма фон Габсбурґа та його роллю в історії України.

Коли я вперше приїхала до Відня з концертом електроакустичної музики, абсолютно випадково на тиждень оселилася в будинку на вулиці Fasangasse. Виявилося, що саме на цій вулиці в будинку 49 мешкав Василь Вишиваний. В квартирі поверхом нижче – Роман Новосад, дідусь мого колишнього студента, відомого композитора Олексія Ретинського. Випускник Віденської консерваторії, молодий талановитий диригент, який пройшов жахи ув’язнення в сибірських таборах, опинився після цього у Сімферополі... все життя носив вишиванку та говорив українською мовою.

Читаючи “Червоний Князь” Тімоті Снайдера, де він порівнював Вільгельма фон Габсбурґа з Джеймсом Бондом, було легко уявляти синьоокого блондина на лижних курортах Австрії чи у Віденський опері поруч з українськими студентами консерваторії, який врешті з цими студентами опиняється в Лук’янівській в’язниці у Києві.

Він має трохи часу – між допитами та мареннями - на спогади про дитинство та юність, на мрії з часів походів Січових стрільців про Велику Україну. На розмови з Дівчиною на вокзалі в Коломиї... Він навіть встигне торкнутися її волосся рукою пізніше в Олександрівську... Ледь не посвариться з Болбочаном та довірливо поговорить з Шептицьким.

Є ще трохи часу. Ще трохи. Адже наша оперна історія продовжується.

Опера "Вишиваний. Король України” створена командою найкращих українcьких митців: автор лібрето Сергій Жадан, композиторка Алла Загайкевич, режисер Ростислав Держипільський. Продюсерка проєкту - Олександра Саєнко.


Також по темі